Народився 28 вересня 1918 р. в с. Василівка (нині Онуфріївського району Кіровоградської області) в селянській родині. В 1935 р. почав педагогічну діяльність. Заочно навчався у Полтавському педагогічному інституті, який закінчив у 1939 р. З 1938 по 1941 р. працював учителем і завучем Онуфріївської середньої школи. Під час Великої Вітчизняної війни перебував на передовій (1941—1942). У лютому 1942 р. під Ржевом був тяжко поранений, тривалий час лікувався. Після демобілізації з армії у 1942—1944 рр. був директором школи в селищі Ува в Удмуртії. З 1944 по 1948 р. — завідувач Онуфріївського райвно, з 1948 по 1970 р. — директор Павлиської середньої школи. Автор понад 40 монографій, брошур, понад 600 статей. Послідовник К. Ушинського. У 1968 р. В. Сухомлинському за плідну педагогічну діяльність присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Своїм великим внеском у педагогічну науку вчений здобув світове визнання. У його науковому доробку понад 30 опублікованих книжок, до яких увійшли, зокрема, такі вагомі праці, як «Серце віддаю дітям» (1969), «Сто порад учителеві», «Духовний світ школяра», «Павлиська середня школа» та ін. З 1957 р. — член-кореспондент АПН РРФСР, з 1968 р. — АПН СРСР, з 1958 р. — заслужений учитель школи УРСР. У центр своєї педагогічної системи В. Сухомлинський поставив дитину з її активністю, інтересами, індивідуальними творчими здібностями. Стрижнем цієї системи було переконання в тому, що «у природі немає дитини безталанної, ні на що не здатної». В. Сухомлинський наполегливо і послідовно обґрунтовував пріоритет індивідуального впливу над колективним. Однією з головних ідей педагога є ідея повноти щастя дитини. Духовна повнота життя неможлива без широкої освіти; навчання має бути радісною працею, отже, школа має бути такою, щоб у ній було цікаво і радісно вчитися. Помер 2 вересня 1970 p. у Павлиші.